[Сьогодні.]

[..мій цитатник думок.]


Музика : AlexJazz - Розряди  Настроение : ^_____^    

розряди


зайшла сюди, щоб написати, що не все в житті ок, чогось бракує, чогось забагато, нема роботи, дурний настрій і блаблабла, аж раптом плеєр з якогось унилиська перемкнувся на AlexJazz - Розряди і мене переповнило тепло.

як добре, що нам властиво думати. деколи я так багато думаю, що аж злюсь на себе за це. починаються всі ці дівчачі копирсання в думках, які не завжди розумні. і від того таааак паскудно робиться. (бо як казав Ро - ти лишаєш дівчину на 5хв саму, а до неї вже прийшли дурні думки і вона їх думає!)

але є ще таке гарне вміння, як думати про хороші речі.

як часто ви запитуєте себе про щастя? воно у вас є?
а що воно таке взагалі це щастя? 

що ви робите для того, щоб почуватись щасливим? або що робите для того, щоб почувались щасливими дорогі вам люди? цікаво ж..

моментами починаю хилитись під тягарем недовиконаних задач і хочу залізти під ковдру з головою, щоб заховатись від навали роботи, яка в мене без натхнення не робиться.. і починаю нити. як і всі середньостатичні дівчата. 
а потім приходить розуміння, що причин нити у мене нема. і взагалі причин почуватись нещасною теж.

як все гарно, насправді. зараз в мене такий період в житті, коли в мене немає нічого і, водночас, є абсолютно все. 
нема роботи - нічого, буде. ще насиджусь в офісі якомусь, ще набігаюсь по співбесідах.. 
нема грошей - теж тимчасове явище. 
нема квартири - зате є горище.

в мене є найдорожче - здоров'я. і гарні плани на майбутнє. хоч будувати плани, кажуть, дурного робота.. але я вірю, що плани, мрії і цілі - то хороший фундамент для гарного майбутнього. головне ж - не лише мріяти, еґе? ;)
____________________________________________

а приниваючи про те, як все погано, достатньо оглянутись назад, років так на 3-4 і порівняти те, що у вас було тоді з тим, чого ви добились за цей час. тепер я так часто роблю..

за 3 останні роки я здобула вищу освіту (правда, не впевнена, чи воно чогось варте :D), розширила межі свого художнього вміння, з малого нещасного вміння малювати по футболках ми з Дарін розширились до рівня розпису стін в Міській Раді і Католицькому Університеті (ні, ми не малювали їм ікони). я навчила своє тіло не лише лінуватись, а й бігати. за останні півроку набігала собі дві медальки і три офіційні забіги. горджусь цим своїм новим захопленням, як дитя. бо чи не вперше в житті я роблю щось корисне для свого організму. а ще, не маловажливим елементом успіху і щастя є підтримка.. вона в мене є, я і дякую тобі за неї.

отож. не втрачайте оптимізму за любих обставин. якщо вам чогось бракує зараз - подумайте добре, чи воно вам дійсно треба. якщо треба - дійте. бо як каже один розумний хтось: хочеш мати те, чого не мав - роби те, чого не робив! 

вчіться чогось нового кожного дня. зробіть якесь шаленство! заговоріть з якоюсь незнайомою людиною, подаруйте комусь квітку, чи цукерку! посміхніться комусь в транспорті, влізьте в кадр до іноземців, які фотографуються в центрі міста! ТА ЖИВІТЬ КОЖЕН ДЕНЬ!! життя - таке класне, якщо не нити і не шукати в ньому негатив. будьте усміхнені, тіштесь миттєвостям. і любіть погоду, якою б вона не була.

пост з перехідними думками. айну, мій блог: як хочу - так і пишу. :Р


Повністю | Думок 9

навчитись


бути найкращою.


Повністю | Думок 1

Музика : тихо  Настроение : думки важкі і неоднозначні    

монетки


це так класно - розуміти, що перед тобою сила-силенна незвіданих шляхів і стежок. страшно лиш розуміти, що потрібно обрати якусь одну і при цьому бажано не помилитись.

я не житиму тисячу років і тому з кожним днем розумію, що життя летить швидше, ніж здається. я боюсь помилитись з вибором, яким би він не був. вибір професії - done. залишилось позбавитись сумнівів в правильності вибору.

і так абсолютно зі всім. спочатку важко зробити вибір, потім важко позбавитись сумнівів. 

і от, знову. я роблю вибір. точніше, я його вже давно зробила, а тепер борюсь з купою "але", які вже майже прозорі і непомітні, а все ж є. думка соціуму: шо скажуть родичі, як сприймуть друзі, чи перестане мене колись ненавидіти Л..

як колись писав хтось в твіттері: думки в голові, як монетки в кишені - стукають і голосно брязкають. 
чим старшими ми є - тим важче просто віддатись відчуттям і кайфувати від того, що маємо. дурні погляди в майбутнє, вони все псують, викликаючи зайві питання до себе. правду кажуть: з кожним роком побачення все більше схожі на співбесіди.

я хочу просто кайфувати від того, що маю і що дає мені кожен день. я хочу бути щасливою з тим, що у мене є. і хочу віддавати щастя в міру його надходження. головне ж  - не зіпсувати тобі життя.


Повністю | Думок 4

Настроение : нема причин бути нещасною    

любити кожну мить


купа змін в житті з початком нового року. не всі приємні, але кожна з них несе в собі якийсь зміст і користь. все ж, наївно вірю, що дійсно, все що робиться - робиться на краще. ото ж, всі зміни намагаюсь приймати з високо піднятою головою. основні з них такі..

я втратила брата. мій брат служив у Національній Гвардії України, в батальйоні імені генерала Кульчицького. 5 січня їх батальйон зазнав страшних втрат у ДТП під Артемівськом. Ромка загинув на місці. мабуть, я досі не зрозуміла цього повністю. проплакала січень, продепреснячила лютий. березень-квітень розмовляла з фотографіями. на Великдень, після святкового сніданку неочікувано почала плакати, пішла на цвинтар і проревіла там півдня. мені так бракує брата тут. в нього завжди були мудрі поради на всі випадки життя. мабуть, на інші основні зміни мене наштовхнув саме він. а точніше, його відсутність, в яку я ніяк не можу повірити. 

я завершила стосунки, які ми будували 4+ роки. я не знаю, чому так. чому з часом різко холодає. хоча, десь в глибині душі розумію, що не одна причина була для того. але сформулювати остаточний "вирок" не можу. просто вибач мені, якщо зможеш, що так довго мучила. і що пішла саме тоді, коли тобі було й без моїх зайобів важко. і я не хочу, щоб така німа порожнеча була між нами, бо ж насправді, не чужі люди.

за місяць я завершую свою 5річну подорож маршрутом "лісотех". що далі - одному Богу відомо. куди йти, що робити, чим зайнятись? страшно і цікаво. хай цей пункт буде перехідним від сумних змін до веселих.

ми з Дарін реєструємо ГО. співпраця з міською радою Львова привела нас до цього пункту змін. тепер у нас буде майстерня, майстеркласи, гурток малювання, мільйон замовлень і дофігіща зв'язків з художніми школами. якщо, звісно, ми зареєструємо ГО. бо той процес вже ойойой як затягнувся.

в моєму житті з'явився спорт. таки піддалась на підбивання Петрика і змусила своє тіло бігти. до цього мучила себе дієтами, які не давали ніякого результату, потім втішила себе заняттями фітнесом, а з настанням сезону сухих асфальтів вижала з себе перший у цьому році кілометр. відчуття, звісно, наче перевернула світ, бо зробила щось корисне для себе.

за два місяці періодичних пробіжок я наважилась на важливий для мене крок: реєстрація на crosshill - півмарафон в Чернівцях. дистанція дитяча, 5 км. розраховувала на час 40-45 хв, а прибігла за 29:09. досі думала, що біганина - не моє, але мушу визнати, цей недорезультат змусив задуматись.) маленька перемога над собою вчорашньою.

висновки.

новий погляд на життя. тішся миттєвостям, бо ніколи не знаєш, яка з них остання.
лиши по собі хоч щось. будь привітним зі всіма, наскільки це можливо, щоб про тебе пам'ятали і згадували, як про хорошу людину. 
люби те, що маєш і матимеш те, що любиш. проста заїжджена істина. кожен день - гарний день! все, що в тебе є - то все, що тобі потрібно. а що непотрібно - залиш у вчорашньому дні. і не придумуй собі ілюзій про "завтра", бо нема нічого примарнішого за плани на неіснуючий день. 
говори правду і щирим будь, бо так добре на душі, коли нема там закулісся.
не мовчи, коли хочеться вилити надмір емоцій хороших, чи не дуже. говори, коли хочеться сказати щось комусь. бо як не сумно звучить, а все ж, краще казати все вчасно, ніж потім розмовляти з фотографіями, як я.
в кожного з нас є достатньо сприятливих факторів, щоб визнати, що щастя є. просто треба визначити для себе справді важливі речі і не забувати, як мало нам для того щастя треба.

я здорова, в мене є мама і друзі. я люблю і люблять мене. що ще можна хотіти?
я знаю, що роблю купу зайвих рухів навколо себе, але я навчусь їх раціонально використовувати.


Повністю | Думок 6

Настроение : натхненна!    

пт13, або вчіться жити


Сьогодні 13 лютого, п'ятниця.

Я познайомилась з хлопчиком, який поміняв мій світогляд.

Моя подруга Таня познайомилась з Тарасом в межах благодійного аукціону побачень, що проводив збір коштів для хлопців в зоні проведення АТО. Після першої їх зустрічі вона захлиналась в телефон, розказуючи, що "в ньому бурлить життя! Я ще такого не бачила!". А сьогодні так само захлиналась я. Цей хлопець змінив мій світогляд сьогодні.

Завжди хвилююсь, коли треба знайомитись з новими людьми. А надто, коли друзі знайомлять мене зі своїми новими друзями. От і цього разу я страшенно хвилювалась, але чувак виявився суперемоційним, дуже горівким і життєрадісним! Тарас не п'є, не палить і не радить такі пригоди. в нього й інших вдосталь.

Ми пили чай і розмовляли, поки не зайшла тема про дитячі травми.
Я ще такого захвату від бажання розповісти історію з дитинства не бачила. Історія була про те, як він катався на листі бляхи (!) з горки на снігу і розрізав собі пальці на правій руці аж до кісток. І якби не рукавички - вже б їх точно не мав. Але він згадує це з такою радістю, дитячим захватом від пригоди і легкістю, що ми всі дружньо пореготали, порозглядали шрами і горбики-сліди від зшивання сухожиль і поспівчували мамі, що чадо таке непосидюче було. І тоді ми ще не знали, що в цього чувака на тілі нема, мабуть, місця, яке він не пошкодив за свої 22 роки. 


Я дивилась на нього і милувалась. Високий, гарний і щасливнющий хлопець. З дивовижною посмішкою і такими повними життя очима. Він сміявся і казав, що має на кожен день по історії з життя, як він "шось ламав, звідкись падав".

І тут почалось.. Історія за історією.. Я дивувалась, як він взагалі живий лишився після падіння з велосипеда. Тарас впав на спину, але при падінні його хребет практично склався вдвоє. А чувак спокійно дійшов додому і ще довго не згадував про це, поки не почало боліти. Виявилось, що майже всі хребці зрушені з місця і хребет не може тримати все тіло правильно. Довгий процес лікування-реабілітації з вправами вдома і все як на собаці.)

Дальше була історія про сноуборд і про "як правильно падати на катку". Всі, хто хоч раз падав на катку знають - падати треба на бік і ніколи не падати на руки. Бо інші люди в ковзанах можуть позбавити вас пальців. Так от.. в Тараса всі пальці є (тільки на одному немає нігтя, бо виламав недавно.. але то інша історія), дякувати Богу. Але правильно падаючи на бік - в нього розпухає лікоть, бо там розтрощена кістка. Навіть давав пощупати ямку, де бракує шматочка кістки. 

Поламана ключиця.. на її місці була металева пластинка, яка мала слугувати кісткою, поки йшов процес нарощення нової. Але похід в гори і важкий рюкзак трохи завадили цьому процесу. Зараз все окей, має здорову кісточку і шрами від операцій. А шрами - то окраса! (:

Ще було купа-купезна історії про тричі зламаний ніс, який все таки стоїть якось не так, як треба. Про стрибки на батуті і виламаний ніготь на руці. Про собаку, який кусався.. І я ще не чула історії про те, як Тарас наколов себе в дитинстві на вила. але знаю, що й таке було..

Але все це, як виявилось, пісні. В порівнянні з тим, що він розповів нам дальше. 
В 2013му році Тарас виконав "потрійне сальто" на мотоциклі і все, що пам'ятає - як відкрив очі в лікарні і спитав в мами, що сталось. Думав, що в нього грип і тому він на лікарняному ліжку. :)
Виявилось - 10 днів був в реанімації. В аварії Тарас розтрощив череп. Проламав праву частину і лікарі не давали надій, що він прийде до тями. А Тарас прийшов. Правда, казав, що впізнав одну медсестру і не міг зрозуміти, звідки її знає. Лиш потім пригадав, що бачив себе зверху і споглядав, як та медсестра доглядала за ним всі 10 днів непритомності.
А між тим він пережив складні операції з видалення решток кістки черепа, встановлення титанової пластини і 8 шурупів, що її утримують. Тарас навіть дав мені пощупати їх! :)

І взагалі всі ці історії супроводжувались його захопленим "хочеш попробувати?" і нашими не менш захопленими "а можна?!"))

А потім, після повернення до свідомості Тараса чекала ще одна несподіванка. Вся його права половина тіла відмовлялась слухати мозок. Чувак був спаралізованим на половину і боявся, що таким залишиться назавжди. 
Але процес "виздоровлення як на собаці" успішно був запущений його натренованим виживати організмом.
Наново навчився ходити, їсти, координувати рухи і не втрапляти більше в такі ситуації. Але ж пригоди кличуть! Вже за півроку одужування ходив на турнік, займався спортом, а за рік їздив на мотоциклі, ровері, ходив в гори, знайшов роботу і вчиться на заочному. Має неймовірну пам'ять. Казав, що за 2 місяці після виходу з реанімації згадав всі паролі. А я досі не можу свої запам'ятати!))

Якби я не чула всіх цих пригод-історій - ніколи б в житті не подумала, що могло таке статись з цією людиною.. Думаю, люди, які переживають реанімацію і вигляд себе зверху - важко про це забувають і не завжди живуть повноцінно дальше. Але ж Тараааас! Тарас - людина-життя. Під волоссям ховає металеву пластину і шурупи, а сам сміється, що "дякувати Богу, титан не магнітиться, бо я б пищав у всіх супермаркетах!")) На шиї, біля кадика має шрам від трубки, через яку дихав довгий час. Але каже, що воно весело рухається, коли він говорить. А за шрами на руках-ногах і інших частинах тіла, від падінь, ударів, ран і операцій, каже, що не дивується собі, бо "страшенно незграбний я!". 

Сміється і радіє кожному дню. І не тому, що майже втратив життя. А тому, що "не бачу змісту жити сумно! А чого депресувати, коли нема причин для цього?" Каже, що має два дні народження, кількість життів, як в кота і Ангела Хоронителя в броніку. І в такому целофані з бульками, як техніку обмотують.))

я така вдячна випадковстям, які підкидають в моє життя такі знайомства. Тарас Ігорович! ВИ ДИВО ПРИРОДИ!
Хочу бачити тебе частіше, щоб не забувати, що кожен день - щастя! Дякую!


Повністю | Думок 11

Музика : Blue Foundatoin – Eyes on fire  Настроение : бігти і не оглядатись    

любов живе три роки


завжди сміялась з цього вислову, поки не почала помічати цю закономірність навколо. стільки пар розпались саме після 3 років спільного життя. хоча, зазвичай, це вже більше скидалось на взаємне компостування мозгів, ніж на щире і добре відчуття, що мало би породжувати красивих дітей, нові ланки суспільства і тд.

але цей пост про позитивні моменти від таких, здавалось би, прикрощів.
багато хто з таких знайомих практично одразу по розпаді пари, зустрічали тих самих. і знаєте що? хоч спочатку було важко і боляче спостерігати, як люди, котрих ти звик бачити разом, ходять як чужі, рідко коли розмовляють і взагалі виглядають, як два уламки старовинної вази, яку всі так звикли бачити в кутку кімнати стабільно-цілою. проте, як тільки бачиш цю знайому людину у нових стосунках - розумієш: ВОНИ ІСНУЮТЬ! таки діє це правило: кожній тварі по парі. кожному з нас приписаний хтось і, хочеш ти цього, чи ні, а ви зустрінетесь, чорт забирай. доля, фатум і бла-бла. я от дивлюсь на цих моїх ідеальних знайомих і хочу вірити, що всі-всі будуть такі щасливі, всі отримають ту саму свою половинку, четвертинку, чи якусь там ще частинку, якої йому бракує.

нещодавно сталось так, що ще одна пара 4річної давності заснування зазнала краху. я вважала їх найщасливішими придурками і здавалось мені тоді, що так виглядає справжня ідеальна пара. але так було рівно до 3 років, дальше все іде на спад. хто у цьому винен - він, чи вона, важко сказати. вона його любила, і він її теж. причиною стало те, що вона виділяла стільки любові, тепла і опіки, що він не впорався зі своєю функцією поглянання тої любові і любововіддачі. в історії любовної хвороби би написали "передоз любов'ю, або летальна доза кохання". 
часом мені здається, що оце "в парі хтось любить, а хтось дозволяє себе любити" придумали ті, в кого не склались стосунки. бо вони не складаються через цю причину. в тих, хто живуть щасливо багато років нема такого правила. вони однаково сильно люблять одне одного, своїх дітей, внуків, друзів, свої справи, роботи, зайоби одне одного і всі спільні речі, що мають. 

треба вміти любити. здається, що ж там вміти: є людина, в тебе метроном в грудях частоту збільшує навіть тоді, коли просто фото бачиш - бери і люби!. а от нєееее. не всьо так просто.. треба вміти любити. любити так, щоб тебе не було забагато. любити так, щоб це не спровокувало якоїсь асфіксії у твого об'єкту обожнювання. щоб тій іншій людинці не здавалось, що вона сидить в золотій клітці. треба вміти огортати своєю любов'ю так, щоб було місце для приємної прохолоди, як в спекотну ніч притулитись до холодної сторони подушки. і важливо зберегти ту норму назавжди. тоді й та інша людинка буде в свою чергу вчасно перевертати ту подушку на інший бік, щоб приємна прохолода залишалась. і буде насолоджуватись тим теплом любові, а не шукатиме, де є кватирка, яку можна відчинити і подихати свіжим повітрям.

хочеться зацитувати 13дрика: "знаєш, я ж міг зробити тебе щасливою. Якби не був переконаний, що любов - це камера попереднього ув'язнення, де двоє бавляться у найтупіший різновид суспільного сексу. Якби бодай здогадувався, що кохання там, де не лише двоє люблять одне одного, але й люблять інших, і інші люблять двох і кожного зокрема, а ще двоє люблять свої особисті заморочки і свої подвійні придумки, і свою самотність, і спільних птахів на стежці, і персональне зоряне небо в собі [...]
[...] Бог зводить їх докупи, бо любити завше краще вдвох. Бо це так працює. Робіть це, діти. Тіштеся. Це ваша справа, ваш бізнес, і ніякої іншої справи на цьому світі у вас нема - тільки любити одне одного і цілу решту. Хоча, яка вже там решта, коли ви поруч. Решту залиште собі.
[...] це там, на горі щось наплутали. Бо якби ми зустрілися сьогодні, ти б навіть не помітила моєї присутності. А я б зробив тебе щасливою, бля буду."  ТАКЕ ІТ

 

загубила основну тему, яку хотіла донести. може потім згадаю і допишу.
мені хочеться подихати свіжим повітрям. або взагалі подихати. а не подихати.


Повністю | Думок 34

Музика : Тартак - Земля  Настроение : хвилювання-гордість    

земля


як завжди влучний Сашко. 

Поздвонив мамі, сказав, що у нас все спокійно:
"ні, мамо, це просто грім - 
маленьке лихо стихійне.
у нас тут дощі йдуть і гримить постійно.
ти не хвилюйся, мамо, у мене броник надійний."
Набрехав мамі. А як їй правду казати?
Про те, як раптом мужніють зовсім юні солдати
Про постріли, вибухи, в броні пробоїни,
Про те, що ми вже давно не діти, ми - воїни!
Ідуть на небо хлопці безсмертними ротами.
Вже двох друзів відправив додому двохсотими.
А скільки ще їх, найкращих, поляже?
І хто ж тобі скаже? Хто тобі скаже?
Чергова в телевізорі пика вгодована,
Яка прикро вражена і надзвичайно стурбована.
Я тут не за них, а за дружину з дитиною
і за землю, що називається Україною.

Хтось зі старших сказав, що сепари - як в Афгані духи:
Ховаються за спинами мирних, сіють смерті розруху.
плюють із зеленки смертельними сюрпризами
дістав вже цей клятий ляльковод зі своїми репризами.

ну нічого! в нас хлопці - вогонь! всиплемо жару!
Усім, хто хоче нашу землю відібрати на шару.
Пишатиметься народ своїми синами. 
Все буде добре! Перемога за нами!

https://soundcloud.com/riffmasterband/riffmaster#t=0:00


Повністю | Думок 5

Музика : how long will I love you  Настроение : невідомість    

літо 2014


всі історії, які я не написала починалися однаково: ти прийшов неочікувано і залишився назавжди.
годувати тебе, дбати про тебе, носити тебе в серці, як порожню гільзу і повний пороху патрон.
Бо ти - безкінечна нитка енергії і радості, що заплутана у величезний клубок емоцій і переживань.
хвилі тепла накривають мене, навіть коли піді мною роса, а наді мною туман. Тепло думок, голосу, і дихання, пришвидшеного, як в їжаків, котрі на високих лапках квапливо перебігають мені дорогу.
всі мої ненаписані історії починаються однаково: ти приходиш неочікувано. І закінчуються однаково: я засинаю, не дійшовши до кінця розповіді. Бо всі вони - безкінечні, як кілометри, як повітря, як зірки, недбало зібрані у сузір'я. Вони над нами, де б ми не були. Трава під нами, де б ми не були. І вітер між нами, де б ми не були, один і той самий. Я ловлю його, як ти мій погляд колись і я твій тепер. ти є. це добре.


Повністю | Думок 2

Музика : Аркадій Войтюк - все файно є!  Настроение : хочеться, але колеться    

писати раз в рік


і то якісь соплі.

це вже стало звичною справою для мене.

в суботу я була на весіллі. моя Христя вийшла заміж. *тут напад сліз, розчулення і інших проявів мімімі*
але пост буде не про це. наречений був з Левандівки, і за час перебування там я просто потонула в ностальгії. боже, як мені її бракує. хочу викроїти день і ходити нею від краю до краю, всіма відомими і невідомими вуличками. фотографувати улюблені місця. я розумію, що чим дальше від мене відходять ті дні - тим більше хочеться повернутись і тим менше у мене можливостей і часу для цього. але що важливо - хочеться там бути самій. просто собі походити-подумати, подихати тими спогадами.. але мого часу так мало і так багато я маю зробити, що таке використання вільних хвилин дехто може розцінити як образу. а це вже інша історія.

одним словом. я люблю тебе, Левандівка. бо мимо тої бидлоти, в тобі багато хороших людей. я сумую. я намагатимусь повернутись.


Повністю | Думок 5

Музика : The Mayan Factor – Warflower  Настроение : срака    

опанувала


весь 2012 і 2013 роки я вчилась опановувати емоції і не писати все, що в голову приходить.

Опанувала. аж тепер помітила, що цілий рік нічого не писала в блог. 
Божеее, але ж я. ніколи не можу знайти якусь золоту серединку. 
От зі всім у мене так: або запізнююсь, або приходжу дуже зарано. або виявляю забагато емоцій, або сиджу, як відморозок. або хочу забагато, або не хочу абсолютно нічого.

тести з психології показали, що у мене занижена самооцінка. я, звісно, знаю, що в мене з цим проблеми.
мені часто кажуть, що мені треба повірити в свої сили, почати себе любити і тд. чорт, за що себе любити? я не зробила за 22 роки (неповні) нічого такого, за що я повинна себе любити. я взагалі не розумію, за що люди підтримують зі мною відносини? я ж навіть не можу бути нікому корисною, бо я нічим конкретно не займаюсь і нічим не можу нікому допомогти. 

це дурне відчуття непотрібності в суспільстві - джерело проблем, напевно.

пю.сю. Пристай, дякую за цілющий копняк. пора повертатись до блогописання.


Повністю | Думок 19

Музика : Solomon Burke – None of Us Are Free  Настроение : цілющий копняк    

кульбабки твоїх ідей.


"кульбабки - то круті рослини. появляються з насінини, проростають.. так само, як люди - стають високі, стрункі, і дальше ідуть в світ. і сіють своє насіння після розмноження. чим більше - тим краще.

наприклад, ти комусь розказав свою одну ідею - сподобалась, там насіння й проросло. ще комусь сподобалось - ще проросло. чим більше людей полюблять твої думки - тим більше насіння зійде і в головах тих людей проростуть кульбабки твоїх ідей.

за рахунок парашутиків, до яких прикріплені насінини-ідеї, вони літають далеко, по всьому світу.. ну, не по всьому світу, за море не залетять. а це море - обмеження. це може будь-що: цензура, або поганий грунт інших людей, які не розуміють, що ти їм подав. і нема змісту говорити до аудиторії, яка тебе не розуміє. ти можеш бути Буддою, Богом, якимсь пиздатим чуваком, але якшо тебе ніхто не розуміє - ти для людей ніхто, бо для них треба ще краще пояснити. треба опуститися до рівня примітивних і розжувати їм, або було б взагалі заєбісь навчити їх цієї культури, щоб вони могли зрозуміти твої перші слова." (с)Сірко

крутих людей все менше й менше.
а таких, як Сірко - одиниці. напевно, тому, в таких людях я боюсь розчаруватись найбільше.

під впливом розмови під колибою номер шість, вирішила повернутись до блогописання.
хоч ніхто вже давно не читає.


Повністю | Думок 7

Настроение : нерозуміющотаке    

два місяці і передоз нлту


все так змінюється, що й не втигнеш оком моргнути.
_________________
коли я встигла так захопитись своїм універом? тим самим, який доїть з мене бабло кожного семестру; того, який мне змушує прокидатись кожного ранку і клясти все, на чому Світ стоїть; той самий НЛТУ, який краде моє літо, змушуючи тинятись практиками між злаковими, на які в мене алергія. той самий нлту..

той сам, що дав мені хороших людей, які зараз навколо мене. Клео, Людка, Уявна, супервеселуха Енесо, Сапог і Джем.
чомусь, до 3го курсу я не відчувала нічого особливого, а тепер розумію - мені подобається те, чим я поки зайнята. не знаю, що зі мною буде далі. куди дальше? як жити, як будувати "кар'єру".. але поки я розумію, що рада з того, що маю.
_________________
а за ці два місяці стільки всього передумала.
чому так? 
чому не інакше?
може це все не таке важливе, як я бачу? 
може важливе лиш мені?
може я забагато хочу і забагато вимагаю?
може я обмежую?
я занадто критична?
я занадто ревнива?
я закриваю світ. 


Повністю | Думок 6

Музика : дорн  Настроение : ---    

останній день


дорн. Два місяці нічогонеробіння. Болить голова і справи не "на смарку". Бо все стоїть на місці і ніякого руху вперед. Ти привітав її? Привітав, як інакше. Завтра нарешті на пари. Нарешті! В люди! нарешті побачу бажаних осіб. Я хвора. І не лише я. Приємно-неприємне лоскотання. Давно не було. Я так стомилась.. Добре, що поговорили з Танькою нині. Легше дихати. Добре, що хоч хтось розуміє. Відчуваю себе непотрібною і недостойною. Якоюсь позорною. Важко так. Може завтра розвіюсь нарешті.. / Клео, як твоє здоров'я?

Повністю

з розряду "божемійяхочувсеценегайно!"


або "прикраси в стилі НЛТУ"
робить таку красу Крістіна Склярчук (http://vk.com/kristinka_skl)


Повністю | Думок 6

Настроение : новизнааа!    

13


шо тут нині всі пишуть звіти, та?

ну, що ж. хороший рік був.
це був перший рік, який я з впевненістю можу назвати роком змін. 
по-перше: я позбулась 4-річного ярма, взамін отримавши щирі відкриті для дуростей і шаленства відносини.
по-друге: моя поява на тві, яку я теж можу віднести до 2012, багато змінила в житті, давши мені корисні та приємні знайомства з старшокурсниками з нлту, хорошу дівку Корицю і бородатого Васька. за цей рік я змінила своє ставлення до багатьох речей і людей.
дякуючи сістер Сві-Зеленусі, відкрила в собі уміння малювати фарбами по тканині. досі лиш пастель і олівець практикувала. дякую (:
ще цього року добре поколєґувала з Клео і Форком. а ще в 2012 Сві познайомила нас з суперкльовим чуваком Тарасом (а добрий веееечір!).
в сім'ї нашій поповнення - тепер в нас є недотакса Чапкіс. 
познайомила Оллі з своєю дивною сімейкою, навіть пили разом з братом кілька раз :)
народились нові мрії і бажання. найбільше - власне житло. 
багато приємного сталось, але й багато не встиглося.

тому, я просто змушена скинути на Оллі обов'язок організації поїздки на море, в гори і по містах, які мене манять вже давно і постійно. хто ту мужик? завези мене на море і в гори, чуєш! то план-обов'язок на цей рік. скільки можна обіцяти собі поїздки і відмовляти? пора вже! щасливий 13-й, як не як! ;)


Повністю | Думок 7

1:28


а от і добре. хай би завжди так спокійно-врівноважено було.

зранку буде краще.
а по обіді - тим паче.

треба якось дозняти ту плівку, бо вже місяць в фотоапараті чекає. і проявити, поки гроші ще є.
а ще би непогано було нарешті взятись за розум. 

добраніч.

що ще.. будьте чемні - Миколай все бачить.


Повністю | Думок 4

Музика : ТНМК - проїхали  Настроение : ай :"(    

НПЛ


Божемійзащоцейбіль?! Скільки б неприємних моментів не було: зради, втрати, образи, розчарування, як би серце і душа не боліли - ні один біль не зрівняється з тим, як боляче мені зараз. Хто придумав зубний біль?! таблетки пакую третій день, ода за одною. Сьогодні зранку губа набрякла навіть, так досі не попустило. Якби ж то ше якись там 6-й, чи 8-й зуб. А то передній! Я не можу нічого їсти, лиш картопельку п'юре, бо її жувати не треба. А ще вночі виявила, що я скрегочу зубами уві сні. Бо щоразу, коли стискала зуби - прокидалась від пекельного болю. Що ж це таке? :"( і стоматолог буде аж в понеділок. Я тут копита відкину скоро :/ а ше мама тут про всякі кісти порозказувала і я тепер ше й боюсь :(

Повністю | Думок 2

пиришки-пупиришки


а приємно такий трошкирух бачити на ХБ :) 
якби ж то насправді всі повернулись.. еееех.

знайшла свій старий склад фото-знахідок)


Повністю | Думок 18

я знаю


що ти читаєш мій блог.
приємно ж.


Повністю | Думок 20

Музика : ТОЛ - осень  Настроение : -    

27.10..11.


- дерева без листя саме такі, якими повинні бути. як люди. справжні, такі, якими вони є самі для себе. хоч одяг їхній гарний, і пасує їм, але, все ж, без нього вони незрівнянні і якісь.. беззахисно приємні оку. моєму.
- таке все минулоосіннє. все-все, абсолютно. крім основного, звісно.
- вчора зрозуміла, що то вже рік пройшов. з часу тих гулянок посередночі, коньяку/віскі/єгермейстру з фляги. осіннє таке все. навіть захотілось на підборах походити трохи. саме так і зроблю завтра, напевно.
- коротко. і без обіцянок.
- вино було, і сир був. і тепер є дурні плани, яких в мене ніхто ніколи не відбере. плани - це гірше, ніж мрії.
- головне тепер - не впасти під тягарем ностальгії і не піддатись вулкану. а лава пече. обпікає, радше.
- страшно, коли приходять думки, що так вже більше не буде і та інтригуюча напруга вже не буде такою, як колись. штучно не треба, природньо не буде. от тобі і настрій ностальгії.
- квартирник в Масі. 
- і рік тому. 
- казати одразу.
- як добре, коли першою домовленістю стає "завжди казати правду"
- заболіло. і болить. і куди ще, як не в твіттер.


Повністю | Думок 2

Музика : сейв енд саунд - гдсмк  Настроение : файноу    

що було в Тернополі - залишається в Тернополі.


"Вчора напився, зламав деревце.." Чим рідше напиваємось - тим довше триває стадія "соромно". Але ж як добре, що є люди такі прості і хороші. І як добре, що хб дав мені сестру з величезним добрим серцем. :) скоро побачимось (:

Повністю | Думок 6

Музика : Чапа пищить  Настроение : так сє    

кінцевовересневе


а шо мені? Нічо мені, сиджу собі на камені (с). / Клео в Харків. / таки треба було забрати в Орка футболку, зараз натхнення є малювати. (от же ж Зеленуха з подарунком вгадала!) Закрадаються думки, що в мене якась муза з за`обом (ой, пардон). Коли все гладко і добре, вона мовчить. Тільки шось проти шерсті - одразу мені спати не дає. Маю одну ідею і бажання. Якось колись може.. / в неділю в мене вдома двіжуха. Ми з мамою вирішили, що хочемо подарунків і вітань, тому іменини цього року будемо святкувати в ВеликоЛюбінському колі. І, напевно, з невеликим вкрапленням Славути (:
у Львові хороша погода. Треба купити плівку і наробити щорічних осінніх портретів. / піднімає настрій дурна звичка мріяти. Намріяла собі, що намалюю великі маки на стіні, коли її перефарбують в зелений. І хочу червоні штори! Взагалі зроблю собі якусь контрасну кімнату. І поставлю вазонок в самому центрі. А от захотілось мені. Кактусика свого поставлю. І на стелю приклею свої ескізи. Хай мотивують закінчувати початі справи. / завтра з самого ранку буду мити вікна. Зайшло мені, хочу. Я люблю мити вікна і посуд. А ще собаку покупати треба.. Здається, кіт таки ревнує. / а мене нервує, що з телефона писати з візредом не можна. доведеться редагувати з компа.
а загалом, вересень надто швидко пройшов. Приємні моменти були. Неприємні теж. Приємних, дякувати Богу, більше. Жаль лиш, що з Меридіаном так вийшло :( але й те на добре. / дивно якось. Дивно. Неочікувано дивно.


Повністю | Думок 6

Музика : The Mayan Factor – Warflower  Настроение : чудесний    

23 вересня 2012


в мене є все для щастя. і навіть більше.

сьогодні була в ботанічному саду. зрозуміла, що дарма таки не вчила дендрологію, бо то все цікаво. але сама себе заспокоюю, що вся проблема в тому, що викладач не давав нам нормальних зображень, а по тексту вивчити як яке дерево виглядає - фіг вивчиш. і практики мало було, угу. ну. то все відмазки.

головне, що я зрозуміла. я потрапила туди, коли хотіла. натирили насіння :) 

а дорогою додому обдумувала всякі детальки дня.
добре так. добре. ех ^^


Повністю | Думок 1

22 вересня. субота


а хороший день, і хороший настрій. 

мені купили фарбу в кімнату. буде в мене кімната "зелене яблуко" : )
і тато привіз нам недотаксу. якесь таке цуценятко дивне. гарне, але я шось його не люблю.
мама хоче назвати Чапкісом. я за Шнапса, а татові (як завше) лише Риґєль підходить : )

нагадування:
зі стипендії треба купити:
- торт
- відкупити мамі вино
- годинник
- плівку для фото
- нові пензлики
- шось мамі на іменини
- книжку з віршами Дмитра Лазуткіна
 

пісок і літо дощі та райдуги
цілунки легко стають укусами
наскрізний струм у потоках патоки...
твоя порядність така спокуслива 
не я ловлю тополині пестощі
не я життя вимірюю курсами
(чужі конспекти і зайві ревнощі)
твоя порядність така спокуслива 
твоя відсутність така заплутана
твої приходи такі наповнені
ти недочута ти переслухана
ти божевільна ти некерована 
усе твоє — що я мушу вивчити
усе твоє — що я хочу відати
титититититититититити
тититититититити — ти 
(а раптом щось би тобі не личило —
то наведи вже курсив і видали) 
твої симптоми 
твої діагнози
fаshion tv 
і серце Ісусове...
температура
високі градуси —
твоя порядність така спокуслива 
нічна теорія східні практики
вино з гурзуфу вітер з атлантики
так дивно бути з тобою поряд
коли свобода — найвищий поверх... 
ти відчиняєш
прозорі двері
ти розчиняєшся 
в атмосфері — 
ти божевільна 
ти некерована
і недочута і переслухана...
твоя відсутність — така заплутана
твоя присутність — така наповнена.

Повністю

20 вересня 2012


а рівно рік назад ти теж був хворий. і я тобі казала пити чай з медом.
_______________

дрібниці для мене такі важливі.
стільки треба зробити, стільки треба придумати.

сьогодні мене попросили про послугу. треба розмалювати стіни в тренажерному залі. 
але бабську частину залу. у східному стилі.. не вмію навчуся.

от. і ще тепер вчусь опановувати мистецтво мовчання і вияву емоцій так, щоб не було соромно за себе. :)
________________

а ще. добре, що видалила твіттер. стільки вільного часу. і нарешті є про що писати в блог. хоча, про більшість все рівно хочеться мовчати. чи то пак - нема що казати.


Повністю | Думок 6
Назад | Вперед



Присутнє

Содержание страницы
ОБОЗ.ua